неділя, 4 січня 2015 р.

"Inter arma musae silent"

Війна, країна б’ється в крові
Життя стоїть, нічого не іде
Шляхом незвіданого болю
Хлопчина гордо прапор свій несе
Було багато крові, болю
І криків зболених кудись
Хоча ніхто їх чуть не чує
А серце охололо, але ще іде

Життя проходить тихо й непристрасно
Вбирає вітер подих у світи
Останній вдих, останній видих
Земля приймає всі його  думки
Й попрощатися нема нікому
Всього лиш небо і сніги

Пройшла сльоза по зболеній людині
І тихо молиться, прощається солдат
А кров тече, не стримує потоку
Вбирає в себе все  життя земне.
Холодний вітер, дощ і хуртовина
Безжалісно минають муки хлопчака
А він кричить, а він благає щастя
Хоча б якогось, все ж таки навік

А все стоїть, стоїть, не ворухнеться
Не дасть надії хлопцеві тепер
Ніщо, ніщо не вийме скромний подих
Останній, тихий із землі тепер

А він боровся, йшов на танки,  міни
Хотів служити, битись та іти
Вперед, лише  до перемоги та мети
Але не сталось, хлопця підвели’
Стріляли в нього, подих зупинили
Безжально увірвали усі його думки.
А він лежав, самотньо і таємно
І лився подих, тихо, до трави -
Вона остання разом із болотом
Були його братами та дітьми.

А він лежав, самотньо і безжально
І Кров текла, вогонь топився в жарі
Й вода палала парою, страхіттям
За те, що він вже тут самий

Пройшов лиш час, а подих не забувся
Він досі в пам’яті трави
І завжди, раз лише ступивши
Розумієш – краще вже піти
Піти та помолитися, за душу всіх
Хто там  так  болісно страждав
Віддати честь, піти та залишити
Пам'ять в серці та думках
  
 Франчук Марта 20.09.2014


ab imo pectore

Ти йдеш, вбираєш запах вітру
 Зоріння тихе полум’я вдалі
Й таке ласкаве шепотіння світла
Збирає зорі в голові.

Ти йдеш, і серце сильно б’ється
А сонце сяйво знову розлило
На небі фарби розвело
Тепер же світ палітрою іскриться.

Ти йдеш, минаєш кругозори
І крізь усі всесвітні неозори
Ти відчуваєш кожну щиру мить
Яка твою душу кожен раз щемить.

Ти йдеш, ковтаєш воду сонця
І тихо крізь віконця
Проносиш донця райдуги у світ
Формуєш небокраю диво цвіт.

Ти йдеш, і хмари під ногами
І всесвіт бачиш, неба цвіт
Тримаєш долю своїми руками
Крокуєш прямо в сонця світ

Ти йдеш , до неба доторкнувшись
Обнявши хмари, ніжно спиш
До променю ти тихо притулившись
На землю з голубом летиш.

Ти йдеш, і мить формує образ
Краде тебе й заносить у думки
А ти ідеш, збираєш ці квітки
Й формуєш з них для всіх оці рядки

Марта Франчук.  23.09.2014

"Ода вічному життю"


Життя моє, дозволь тебе любити!
Зашити щастям зроблені дірки
Дозволь тебе та світ відкрити
Та істинну дорогу віднайти.
Дозволь крізь сум побачить щастя
Та райдугу із серця в світ впустить.
Закрий же всі дороги до нещастя,
Щоб міг мій настрій в вись вступить.
Життя моє, дозволь пірнати в спокій!
І бачить, чуть усе, що в світі є
Побачити, вхопити світ широкий
За нитку вдачі, так як є.
Дозволь мені тебе обняти
Та очі високо до неба піднести.
Дозволь своє життя перевернути
Та голосно, безпристрасно іти.
Життя моє, дозволь відчути щастя!
І мчать щосили до мети
Бо ж хочеться всього лиш за зап’ястя
Промчать вперед за всі світи.
Дозволь у тьму незгод надію бачить,
В долонях сіяти зірки
Дозволь душею сонце бачить
Пройти за ним усі стежки.
Життя моє, дозволь мені любити!
Творити мир та злагоду таки
На полотні народу душу шити
Та розум в пошуках знайти.
Я хочу бачити, радіти і сміятись
І знати – життя ж таки моє
З надією ніколи не прощатись
А вірити безпам’яті в буття моє
Франчук Марта. 20.09.2014 ©