неділя, 4 січня 2015 р.

ab imo pectore

Ти йдеш, вбираєш запах вітру
 Зоріння тихе полум’я вдалі
Й таке ласкаве шепотіння світла
Збирає зорі в голові.

Ти йдеш, і серце сильно б’ється
А сонце сяйво знову розлило
На небі фарби розвело
Тепер же світ палітрою іскриться.

Ти йдеш, минаєш кругозори
І крізь усі всесвітні неозори
Ти відчуваєш кожну щиру мить
Яка твою душу кожен раз щемить.

Ти йдеш, ковтаєш воду сонця
І тихо крізь віконця
Проносиш донця райдуги у світ
Формуєш небокраю диво цвіт.

Ти йдеш, і хмари під ногами
І всесвіт бачиш, неба цвіт
Тримаєш долю своїми руками
Крокуєш прямо в сонця світ

Ти йдеш , до неба доторкнувшись
Обнявши хмари, ніжно спиш
До променю ти тихо притулившись
На землю з голубом летиш.

Ти йдеш, і мить формує образ
Краде тебе й заносить у думки
А ти ідеш, збираєш ці квітки
Й формуєш з них для всіх оці рядки

Марта Франчук.  23.09.2014




Немає коментарів:

Дописати коментар