Війна, країна
б’ється в крові
Життя стоїть,
нічого не іде
Шляхом
незвіданого болю
Хлопчина гордо
прапор свій несе
Було багато
крові, болю
І криків зболених
кудись
Хоча ніхто їх
чуть не чує
А серце охололо,
але ще іде
Життя проходить
тихо й непристрасно
Вбирає вітер
подих у світи
Останній вдих,
останній видих
Земля приймає всі
його думки
Й попрощатися
нема нікому
Всього лиш небо і
сніги
Пройшла сльоза по
зболеній людині
І тихо молиться,
прощається солдат
А кров тече, не
стримує потоку
Вбирає в себе
все життя земне.
Холодний вітер,
дощ і хуртовина
Безжалісно
минають муки хлопчака
А він кричить, а
він благає щастя
Хоча б якогось,
все ж таки навік
А все стоїть,
стоїть, не ворухнеться
Не дасть надії
хлопцеві тепер
Ніщо, ніщо не
вийме скромний подих
Останній, тихий
із землі тепер
А він боровся,
йшов на танки, міни
Хотів служити,
битись та іти
Вперед, лише до перемоги та мети
Але не сталось,
хлопця підвели’
Стріляли в нього,
подих зупинили
Безжально увірвали
усі його думки.
А він лежав, самотньо
і таємно
І лився подих,
тихо, до трави -
Вона остання
разом із болотом
Були його братами
та дітьми.
А він лежав,
самотньо і безжально
І Кров текла,
вогонь топився в жарі
Й вода палала
парою, страхіттям
За те, що він вже
тут самий
Пройшов лиш час,
а подих не забувся
Він досі в пам’яті
трави
І завжди, раз
лише ступивши
Розумієш – краще
вже піти
Піти та
помолитися, за душу всіх
Хто там так болісно страждав
Віддати честь,
піти та залишити
Пам'ять в серці
та думках
Франчук Марта 20.09.2014
Немає коментарів:
Дописати коментар