ab imo pectore

Ти йдеш, вбираєш запах вітру

 Зоріння тихе полум’я вдалі

Й таке ласкаве шепотіння світла

Збирає зорі в голові.

Ти йдеш, і серце сильно б’ється

А сонце сяйво знову розлило

На небі фарби розвело

Тепер же світ палітрою іскриться.

Ти йдеш, минаєш кругозори

І крізь усі всесвітні неозори

Ти відчуваєш кожну щиру мить

Яка твою душу кожен раз щемить.

Ти йдеш, ковтаєш воду сонця

І тихо крізь віконця

Проносиш донця райдуги у світ

Формуєш небокраю диво цвіт.

Ти йдеш, і хмари під ногами

І всесвіт бачиш, неба цвіт

Тримаєш долю своїми руками

Крокуєш прямо в сонця світ

Ти йдеш , до неба доторкнувшись

Обнявши хмари, ніжно спиш

До променю ти тихо притулившись

На землю з голубом летиш.

Ти йдеш, і мить формує образ

Краде тебе й заносить у думки

А ти ідеш, збираєш ці квітки

Й формуєш з них для всіх оці рядки

Марта Франчук.  23.09.2014